14 жовтня о 15.00 у приміщенні бібліотеки ім. Крупської відбудеться благодійна акція з передачі дійсним професором Донецького університету економіки та права Дмитром Петровичем Фіолевським Національному музею Тараса Григоровича Шевченка рідкісного видання Кобзаря.

від професора Фіолевського Д.П.: 

Екземпляр «Кобзаря» Т.Г. Шевченка видання 1908 року у Санкт-Петербурзі є  унікальним не лише за  ознакою його давності (у поточному році йому виповниться 105 років) а перш за все тому, що це видання задумано і здійснено з метою благодійності – надання допомоги українським студентам, що навчалися на той час у С.Петербурзі.

Самі організатори  даного видання  «Кобзаря» – члены С.Петербургского «Общества имени Т.Г. Шевченка»  совместно с Правлением Благотворительного Общества издания общеполезных и дешевых книг»    ставили за мету «...вспомоществованіе нуждающимся уроженцамъ Южной Россіи (читай України) ,учащимся в высшихъ учебныхъ  заведениях С.Петербурга».

Таким чином величний геній  багатостраждального художника і «величайшего украинского поэта» (за визначенням Большой Энциклопедіи 1903 г.), який відбувся дякуючи безкорисним зусиллям видатних росіян художників Карла Брюлова,  О. Венеціанова, поетів О. Жуковського, Гребінки, …мав стати підтримкою таким же злиденим студентам того часу, що прагнули до освіти.

Власник цього рідкісного видання, який у свій час отримав його в дар на день народження від колеги і друга Юрія Дмитровича Литвина впевнений, що такі пам’ятки повинні знаходитися там, де вони принесуть більше користі суспільству.

Стосовно іншої книжки, яку проф. Д.Фіолевський передає в дар музею Т.Г.Шевченко – не менш рідкісне видання «Сборникъ сочинений А.С. Пушкина» видання 1899 р. Ця книга видана в С.Петербурзі «…По высочайшему соизволению Государя-Императора в знак ознаменования столетней памяти со дня рождения великого русского писателя-поэта Александра Сергеевича Пушкина.

Чому ця книга передається саме в Національний музей Т.Г. Шевченка…Що поєднує цих двох геніїв- поетів. Історія трохи розвела їх у часі і обставинах. О.Пушкін потомстений дворянин, Т.Шевченко із кріпосних. Здавалось би, нічого спільного.

Але це для поверхнього читача. Хіба не цікаво, що майже усі видання Кобзаря починаються з творів Т. Шевченка, датованих 1837 р. роком смерті О.Пушкіна? Хтось скаже, що ж, так співпало. Як би то не було, але рік смерті одного генія став роком народження Т.Шевченка як поета. Такий висновок нікого ні до чого не зобов’язує, а мені хочеться думати що якась незрима   воля передала перо з рук одного великого поета в достойні руки – іншого. Тим більше, що саме в ці роки не з’явилося на території Росії і України фігури рівної цим постатям.

Ці два стареньких томики побували в руках десятків, а може й сотень людей і які не залежності від своєї національної належності бережливо доглядали і ремонтували їх, з великою повагою віднеслись до людської пам’яті про своїх національних геніїв. Зокрема «Кобзар» багато років зберігався у шанувача Т. Шевченка – прокурора Донецької області росіянина Князєва Володимира Онісімовича. Потім він перейшов у руки не менш визнаного поцінувача літератури прокурора міста Донецька українця Литвина Юрія Дмитровича, а вже двадцять років поготів і до дійсного власника.

Передаючи ці книги, я просив виконати моє прохання берегти ці дві книги поряд на одній полиці і не лише за ознакою власника. А перш за все наперекір тим, хто ненависть до якихось історичних подій, до певних особистостей переносить на мову, якою користується велика нація. На мову, яка дала світу Ломоносова, Пушкіна,Толстого, Достоєвського, Сахарова і ще величезне число всесвітньовизнаних людей. Світ спасе культура, але не ненависть.

Доречі. Для усіх дослідників Мазепи. Ніхто із попередніх і нинішніх дослідників так точно не висловив істину суть Мазепи у ситуації, коли він виступив з Карлом проти Москви. У восьми коротеньких строках у поемі «Полтава»  Пушкін дав класичне визначення чинників, що штовхнули його до зради. Це змінило мій погляд на Мазепу:

…Без милой доблести и славы

Склоняли мы давно главы

Под покровительством Варшавы,

Под самовластием Москвы

Но независимой державой

Украйне быть давно пора   

И знамя вольности кровавой
Я поднимаю на Петра

Коли писались ці строки, це було не дуже безпечно, але поет сказав їх.